Існують по натурі успішні керівники. Є ті, хто самі кують своє щастя. А є керівники типу президента Путіна, на яких звалюється вдача. Я хотів би проаналізувати, як останні світові події грають на руку російському лідеру.
В США Росію критикують за те, що російські хакери за підтримки держави вкрали інформацію з електронної пошти Національного комітету Демократичної партії США, а також табору кандидата в президенти від Демократичної партії Хілларі Клінтон (Hillary Clinton).
Я надаю право експертам підтвердити або спростувати цю інформацію, однак я впевнений у тому, що президента Путіна забавляє поширення страхів з приводу того, що уряд Росії отримав у своє розпорядження американську секретну інформацію і тепер використовує її, щоб довести, що президентські вибори в США були нечесними.
Кандидат у президенти республіканець Дональд Трамп (Donald Trump) пропонує скоротити участь США у блоці НАТО. Республіканський політтехнолог раніше працював під керівництвом проросійського президента України Віктора Януковича.
Путін вважає, що екс-держсекретар США Хілларі Клінтон у 2011 році агітувала за проведення в Москві антипутінських демонстрацій. Путін завжди вважав, що США намагалися викликати політичний хаос в СРСР і Росії. Тому він буде дуже радий, якщо з'являться підозри, що російський лідер доклав руку до виборів американського президента.
В ході референдуму Великобританія вирішила вийти з ЄС. Передбачається, що це допоможе зняти напругу, викликане західними економічними санкціями і підступами Путіна на Україні.
З ініціативи Путіна Росія, Білорусь і Казахстан створили Митний союз. Зараз російські заяви про те, що цей союз зможе замінити ЄС, який все швидше рухається до розпаду, стають все більш переконливими. Крім того, слова Путіна про те, що немає сенсу прагнути до того, щоб стати частиною Європи в майбутньому, стануть більш вагомими в Росії.
Придушення внутрішніх ворогів (реальних і уявних) президентом Туреччини Ердоганом після невдалого путчу також грає на руку президенту Путіну. У Туреччині було заарештовано кілька тисяч людей; журналістів обмежили в їх правах. Ердоган навіть заговорив про відновлення смертної кари.
Глави європейських країн попереджають, що подібні гоніння — це мінус для вступу Туреччини в ЄС, однак Ердогана це не лякає. Він уже зблизився з Путіним, оскільки відчуває недовіру до намірів Заходу, а також незадоволений критикою Заходу. Швидше за все, Путін з радістю надасть політичну і економічну допомогу Туреччині, яка зі стратегічної точки зору є важливим членом НАТО.
Китай також тягнеться до Росії, і на це є свої причини. КНР розлютило рішення Гаазького суду, який відкинув територіальні претензії Пекіна в Південно-Китайському морі, тому вона запропонувала Росії провести спільні військові навчання. Як і у випадку з Туреччиною, у російсько-китайського співробітництва є свої межі. Уряди обох країн частіше конкурують, а не співпрацюють. Тим не менш у разі погіршення відносин з США чи Європою обидві держави можуть покривати один одного і, швидше за все, вони так будуть надходити й надалі.
У Росії як і раніше безліч проблем. Немає передумов для того, що найближчим часом ціни на нафту виростуть — це джерело занепокоєння Росії в довгостроковій перспективі. Економічна модернізація просувається млявими темпами; мало дружніх країн, яким Росія може довіряти. Тим не менш в даний час багато події розвиваються так, як того хоче Путін. По можливості глава Росії буде користуватися цим щастям, яке звалилося на нього з неба.
Іен Бреммер:
Користується гарною репутацією у сфері дослідження світових політичних ризиків. Eurasia Group — це американська дослідницька компанія. 46 років. Серед відомих робіт — «Супервладп. Три вибору для ролі Америки у світі» (Superpower: Three Choices for america's Role in the World).
