Росія малює небезпечну карту світу

Криза останніх трьох років в Україні загострила дипломатичні і економічні відносини між Росією та Заходом до такої міри, що недалеко стали до повного розриву. Вперше після закінчення холодної війни відносини дали таку глибоку геополітичну тріщину, що це загрожує стабільності і миру на всьому європейському континенті.

Радянський Союз, одна з двох світових держав періоду після Другої світової війни, розвалився в останнє десятиліття XX століття. Комуністичний проект і віра в те, що економічний і соціальний розвиток можуть набирати обертів при зосередженні всіх ресурсів в руках держави, без урахування прав окремих громадян, прав власності і принципу поділу влади, потерпіли повний крах.

Розвал СРСР, який став результатом його внутрішніх протиріч, спочатку зміцнив позицію на світовій арені США і їх західних союзників.

Європейський Союз вирішив поширити свій економічний і політичний вплив на колишні братські країни соціалізму в Центральній Європі і на Сході. Європейський союз запропонував прийняти до свого складу як повноправних членів країни, що готові на глибокі внутрішні реформи, включаючи лібералізацію економіки, переорієнтацію на закони спільного ринку і демократизацію політичної системи.

Наступним кроком для цих країн було приєднання до військового альянсу НАТО під проводом США.

Цим шляхом успішно пішли країни Прибалтики, Польща, Чеська та Словацька Республіки. Однак з боку Болгарії, Угорщини, Румунії, Сербії, Боснії і Герцеговини та Чорногорії виникали складності.

На цьому, вже досить недавньому етапі Європейський Союз і НАТО поставили своєю метою поширити свій економічний і військовий вплив аж до країн, що мають з Росією спільні кордони і стратегічні і економічні інтереси в довгостроковій перспективі. Я говорю не тільки про Україну, але й про Білорусії, Грузії, Казахстані та Молдові.

Ці намагання викликали ворожу реакцію з боку Росії, яка розцінила військову присутність НАТО поблизу своїх кордонів як загрозу своїй національній безпеці, своїм життєво важливим інтересам. Авторитарний уряд президента Володимира Путіна скористалося цими обставинами для зміцнення своєї внутрішньої популярності засобами ультранаціоналістичної політики захисту російських інтересів.

Розширення кордонів європейського економічного проекту за напрямом до країн, які традиційно входили в сферу впливу Росії, була сприйнята Москвою як пряма загроза її економічного проекту «євроазійської інтеграції».

Цей план, крім перерахованих вище країн, включав в себе кілька колишніх радянських республік Центральної Азії, які глибоко інтегровані у тому, що стосується торговельно-інвестиційних відносин та відносин у галузі енергетики — в російський економічний простір.

Державний переворот у Києві в лютому 2014 року, в результаті якої був скинутий авторитарний режим проросійської, але обраного демократичним шляхом президента, виявився останньою краплею.

Незабаром росіяни окупували кримський півострів, і почалося проросійський сепаратистський рух (за таємної підтримки Москви) на Донбасі, де превалює демографічний, мовне та економічний вплив росіян.

Відповідь західних союзників на російське військове вторгнення мало скоріше риторичне, ніж практичний сенс. Потім приєднаються економічні і фінансові санкції, заходи репресивного характеру та заходи, що виникли у відповідь на такі, що спричинить серйозне погіршення відносин між Росією і Заходом.

Нинішній статус-кво являє собою латентну загрозу миру в Європі. Посилення конфлікту і все зростаюче відчуження між Заходом і Росією можуть спричинити за собою створення в майбутньому стратегічного і військового альянсу між Росією і Китаєм, що серйозним чином позначиться на геополітичному рівновагу в світі.

Виникнення біполярного світу, в якому буде розвиватися конкуренція між США і їх союзниками, з одного боку, та Китаєм і Росією, з іншого боку, втягне світ в чергову холодну війну з її гонкою озброєнь, разрастающимися регіональними і локальними конфліктами і відсутністю спокою та визначеності.

Створення двох протиборчих блоків поверне нас у світ невпевненості і незахищеності, перекресливши той величезний економічний і соціальний глобальний стрибок, який ми зробили в останні десятиліття.

Така ситуація особливо негативно позначиться на таких країнах, як Аргентина, довгостроковим національним інтересам якої йшли на користь відкрита світова економіка і геополітична багатополярність (як це доводить історія нашої економіки і дипломатії з 1850 по 1940 роки).

Щоб вийти із ситуації, США і Європа повинні підтвердити свою безумовну готовність захищати країни-члени НАТО від можливої російської агресії. В першу чергу, це стосується Польщі та країн Балтії, особливо гостро сприймають таку можливість у світлі військової і політичної окупації цих країн протягом майже 50 років радянського правління.

Але в той же час, вони повинні взяти на себе зобов'язання не розширювати НАТО до країн російській периферії, визнати анексію Криму і, у відповідь на згортання військової присутності Росії на українській території, переконати Київ наділити його східні регіони широкою автономією.

Другим кроком має бути інтеграція Росії в загальноєвропейський простір, включаючи НАТО (як було запропоновано колишнім президентом Бушем-старшим та його держсекретарем Джеймсом Бейкером), що не тільки забезпечить світ у всій Європі, але і сприятиме поступовій лібералізації політичної системи та економіки Росії.

Росія — це не тільки батьківщина Путіна, це ще й велика європейська нація, яка, при відповідних передумовах, могла б поступово інтегруватися в розширену і демократичну Європу, яка, в свою чергу, простирається від берегів Атлантичного океану до Владивостока.

Феліпе де ла Бальсе — бізнесмен і економіст з міжнародних питань | Clarin, Аргентина


...
  1. Последние новости
  2. Популярные новости

Популярные новости сегодня

загрузка...
Шенгенская виза: категории и оформление рейтинги Украины
Реклама

Это интересно...

Соглашение об ассоциации

Новости мира
Новости Европы
Новости ЕС
Совет Европы
Практика ЕСПЧ
ОБСЕ
Права человека
Новости Украины
Евроинтеграция Украины
Реформы Украины