На саміті «Великої сімки», що проходив в цьому році в Ісе-Сима, було безліч вражаючих сцен, гідних гучних заголовків — в тому числі історичні обійми президента США Барака Обами з уцілілими жертвами Хіросіми 27 травня.
Прем'єр-міністр Абе, господар заходів, за свої зусилля в організації саміту отримав величезну підтримку в пресі і тепер впевнено йде на вибори до верхньої палати парламенту, які відбудуться 10 липня. Правда, як і на більшості міжнародних самітів, в ЗМІ не повідомлялося про угоди, досягнуті (хоча поки і не оголошених) між лідерами «сімки». Багато з того, на чому лідери G7 зосередили свою основну увагу, стосувалось вироблення єдиного підходу до проблеми глобального поширення ревізіонізму при активній участі Китаю та Росії, які почувають себе ображеними з-за того, що не стали учасниками цієї зустрічі. Найважливішим результатом цього заходу, що тривав два дні на японському ідилічному острові, стало початок нового етапу в триваючому геоекономічному суперництві між Китаєм і Японією. Це служить відмітною ознакою глобальної тенденції для світових провідних країн з ліберальною економікою на багато років вперед.
В країнах з авторитарним режимом повсюдно проводиться агресивна зовнішня політика, підпорядкована ідей націоналізму. Зокрема, Китай і Росія ставлять під сумнів існуючий статус-кво, демонструючи військову силу в Криму та в Південно-Китайському морі. Незважаючи на наявні в регіоні побоювання і попередження США, представник Китаю в ході азіатського саміту з безпеки «Шангрі-Ла-Діалог» попередив, що в Південно-Китайському морі, «ми не створюємо проблем, але ми проблем не боїмося». І хоча подібне самовозвеличивание може бути продиктовано зовсім різними прагненнями, Пекін і Москва укласти вимушений союз, переслідуючи спільну мету — створити нову геополітичну реальність, що відрізняється від існуючого ліберального світового порядку.
Дана геополітична траєкторія стає особливо очевидною в глобальній геоекономіці останнього часу, в якій все більшу роль відіграє розроблена Пекіном ініціатива «Один пояс — один шлях» (OBOR), на реалізацію якої потрібно вісім трильйонів доларів. Ця грандіозна економічна програма включає в себе великі інвестиційні проекти, спрямовані нібито на підтримку розвитку глобальної інфраструктури та взаємодії. Однак на ділі OBOR являє собою комерційно-військовий проект, який розроблений Пекіном з тим, щоб підвищити свій статус великої держави і одночасно створити робочі місця за кордоном для китайських працівників, яких в країні в надлишку. Тому особливим завданням програми OBOR є інвестиції в стратегічні проекти, незважаючи на їх сумнівну здійсненність — в тому числі проблемний проект будівництва високошвидкісної залізничної магістралі Джакарта-Бандун вартістю 5,5 мільярда доларів в Індонезії, країні, що має вирішальне значення для геостратегії Китаю в питаннях заяви прав на території в Південно-Китайському морі.
Незважаючи на сумнівні економічні перспективи реалізації ініціативи OBOR, Китай всерйоз має намір продовжувати свою глобальну геоекономічну політику шляхом залучення багатосторонніх інвестицій у свій Азіатський Банк інфраструктурних інвестицій (АБІІ) з статутним капіталом 100 мільярдів доларів. В результаті, Пекін буквально скуповує місця в ключових геостратегічних країнах світу — від Джібуті до Нікарагуа. Як це ні парадоксально, сенс ініціативи «Один пояс — один шлях» полягає не в тому, що Китай розширює свій геополітичний вплив під виглядом економічного співробітництва. Швидше, її знаковість полягає у відсутності одностайної реакції з боку ліберальних країн з метою протидії геоекономічній політиці Пекіна.
Майбутні історики, ймовірно, запам'ятають саміт G7, що проходив в Ісе-Сима минулого тижня, як подію, що ознаменувала реванш інтернаціоналізму. Цей захід став спростуванням зростаючого скептицизму у відношенні цих щорічних зустрічей і сприяло виробленню найбільш розвиненими країнами світу єдиної інтернаціоналістської позиції з найбільш гострих на сьогоднішній день геополітичних питань. З цих питань запитання Південно-Китайського моря займало окреме положення і було найголовнішим. Європейські країни, враховуючи їх динамічно зростаючи торговельні відносини з Китаєм, традиційно відрізняються від США і Японії та сприймають самовпевненість, напористість Пекіна інакше. Більш того, всі європейські держави-члени G7 — Великобританія, Німеччина, Франція і Італія — в 2015 році підписали заявки на надання їм статусу членів-засновників АБІІ. Солідарність, проявлена країнами «Великої сімки» на останньому саміті в питанні морської безпеки в Азії, підкреслює прихильність держав-членів світового ліберального порядку незалежно від географічної віддаленості.
Лідери «Великої сімки» продовжили вироблення єдиної стратегії в противагу китайській ініціативі OBOR. Вони затвердили узгоджений на саміті G7 Ісе-Сима документ, в якому викладені принципи підтримки інвестицій у високоякісну інфраструктуру, з метою скорочення існуючого в світі розриву між попитом і пропозицією в області інвестицій в інфраструктуру шляхом стимулювання інвестицій у високоякісну інфраструктуру». В основі цієї останньої ініціативи G7 лежить японська програма розвитку високоякісної інфраструктури (Partnership for Quality Infrastructure) на реалізацію якої виділено 100 мільярдів доларів, і метою якої є популяризація найвищої японської якості, а також багатостороннє співробітництво з різними міжнародними інститутами, такими як Світовий банк. Японська програма з розвитку інфраструктури вже виграла тендер на реалізацію низки великих проектів у центральній частині Євразії в прямій конкуренції з китайською ініціативою «Один пояс — один шлях», підтримавши при цьому реалізацію ініціативи США під назвою «Новий шовковий шлях» — у тому числі давно відтермінованого будівництва газопроводу Туркменістан-Афганістан-Пакистан-Індія (ТАПІ). На саміті в Ісе-Сима інтернаціоналістський підхід Японії до глобального розвитку інфраструктури, дозволив їй заручитися підтримкою країн «великої сімки» в реалізації своєї програми, збільшивши тим самим свої фінансові зобов'язання на загальну суму 200 мільярдів доларів на найближчі п'ять років.
В результаті знову здобуте Японією завзяття, прагнення розвивати інфраструктуру в глобальних масштабах цілком здатне перекроїти геоекономічну карту, на якій в даний час домінуючу роль відіграє стратегічна ініціатива Китаю. Японія має великий досвід керівництва багатосторонніми консорціумами в реалізації великих інфраструктурних проектів — наприклад, японсько-турецьким консорціумом в освоєнні туркменського газового родовища «Галкиниш», яке до 2015 року майже повністю контролював Китай. Завдяки ініціативи з розвитку інфраструктури, прийнятої на недавньому саміті G7, Токіо зможе розширити багатостороннє співробітництво світових масштабах, що може обмежити можливості Пекіна взаємодіяти з національними урядами.
Крім того, посилення дій, розроблених «Великою сімкою» на саміті в Японії у відповідь на геоекономічні виклики з боку Китаю, за іронією долі може сприяти власна бездіяльність Пекіна. По суті, непомірні амбіції Пекіна, пов'язані з реалізацією його ініціативи OBOR, зазвичай переважають над міркуваннями економічної доцільності, що часто призводить до невдоволення влади на місці будівництва. Наприклад, коли в Джакарті дізналися, що плутанині з будівництвом швидкісної залізничної магістралі Джакарта-Бандунг, яке фінансує Пекін, не видно кінця, президент Індонезії Джок Видодо (Joko Widodo) зустрівся з прем'єр-міністром Японії Сіндзо Абе на саміті «Великої сімки» в Ісе-Сима, щоб особисто звернутися до Токіо з проханням інвестувати великий проект з будівництва морського порту. Під час саміту, В'єтнам також привітав схвалену країнами «Великої сімки» ініціативу Токіо з розвитку глобальної інфраструктури, зробивши тим самим крок, який буде мати серйозні геополітичні наслідки, враховуючи наростаючу ворожнечу між Ханоєм і Китаєм, яка була добре помітна під час візиту президента Обами напередодні саміту.
Про значення саміту «Великої сімки», що відбувся в цьому році в Японії напередодні саміту «Великої двадцятки», який відбудеться в Китаї у вересні, можна буде судити по тому, на якому з них буде остаточно заданий тон — ліберальний міжнародний порядок буде непохитний, або світ накриє стрімка хвиля ревізіоністського авторитаризму. Історичні візити Обами в Хіросіму і В'єтнам були символічними з точки зору спадщини, яке він сподівається після себе залишити. Хоча, символізм загрожує появою самозаспокоєння на тлі повної пасивності. Прийнята на останньому саміті країн G7 ініціатива глобального розвитку інфраструктури стала підтвердженням прихильності країн-членів «Великої сімки» ідей інтернаціоналізму, проте чи зможуть вони зберегти єдність, незважаючи на наявність китайських і російських ревізіоністських альтернативних проектів на кшталт ініціативи «Один пояс — один шлях» або Євразійського економічного Союзу, покаже час. По мірі того, як Японія передає естафету Італії, де проходитиме саміт G7 в наступному році, світ з хвилюванням чекає, що сім найбільш розвинених демократій і економік світу приведуть людство до торжества інтернаціоналізму над ревізіонізмом.
